УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ

Утворена у 1992 році як Чернігівська і Сумська, об’єднуючи парафії Київського Патріархату в двох відповідних областях. У 1996 р. парафії на Сумщині виділені у окрему єпархію. Таким чином на сьогодні канонічна юрисдикція Чернігівської єпархії Київського Патріархату розповсюджується на всю Чернігівську область.

Правлячий архієрей має титул «Чернігівський і Ніжинський».

Протягом новітнього часу керуючими Чернігівською єпархією були:

- митрополит Чернігівський і Сумський ВОЛОДИМИР (Романюк), згодом Патріарх Київський і всієї Руси-України;

- єпископ ВАРЛААМ (Пилипишин), переміщений на Кіцманську єпархію (Буковина);

- єпископ НИКОН (Калембер), упокоївся на кафедрі, похований у храмі святих мучеників князя Чернігівського Михаїла і боярина його Федора;

- єпископ МИХАЇЛ (Зінкевич), переміщений на Волинську кафедру;

- єпископ ФЕОДОСІЙ (Пайкуш), нині – намісник Феодосіївського монастиря м. Києва, вікарій Київської єпархії;

- єпископ СЕВАСТІАН (Возняк), нині – на спокої;

- єпископ ІЛАРІОН (Процик) – 23 січня 2012 р. переведений на Рівненську кафедру з возведенням в сан архієпископа.

З 23 січня 2012 р. керуючим єпархією є преосвященний ЄВСТРАТІЙ (Зоря), архієпископ Чернігівський і Ніжинський.

Кафедральний собор єпархії – історичний храм святої великомучениці Катерини, перлина мазепинського бароко. У кафедральному храмі зберігаються святині – мощі преподобного Меркурія Бригинського, часточка мощей святителя Іоана (Максимовича) Тобольського, колишнього архієпископа Чернігівського, шанована ікона Божої Матері «Дубенська» та ікона великомучениці Катерини з часточкою її святих мощей.

Окрім кафедрального, у Чернігові до Київського Патріархату належать два історичні храми – П’ятницька церква та церква святих мучеників князя Чернігівського Михаїла і боярина його Федора.

Станом на 1 січня 2012 р. у єпархії нараховується 122 зареєстрованих релігійних громади, служіння в яких звершують 68 священиків та дияконів.

НАРИС ІСТОРІЇ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ

Ольга ГЕЙДА, кандидат історичних наук

Чернігівська єпархія – одна з найстаріших православних єпархій на теренах сучасної України. Вона була заснована незабаром після офіційного введення християнства на Русі  й має багату тисячолітню історію. Церковна традиція, спираючись на свідчення Никонівського літопису та «Житія св. Леонтія Ростовського», пов’язує заснування її з приходом до Києва у 992 р. митрополита Леонта, який висвятив єпископів до Новгорода, Чернігова, Ростова, Володимир-Волинського та Білгорода.

Першим чернігівським єпископом став Неофіт. У XI ст., окрім земель Чернігівщини, до складу єпархії входили землі сучасних Брянської, Орловської, Калузької, Тульської, Рязанської, Смоленської, Володимирської, Московської областей Росії, а також  Гомельської області Білорусії. У 1118 р. майже половина із названих територій  відійшла до новоствореної Рязанської єпархії.

Архітектурна перлина Чернігова – Спасо-Преображенський собор – ровесник знаменитого київського Софіївського. Приблизно в один і той же час розпочалося будівництво й двох Успенських соборів – у Києві та Чернігові. Печерне чернецтво з'являється водночас в обох містах наприкінці XI ст. й пов'язується з ім'ям преподобного Антонія Печерського. З Чернігівщиною XI – XIII ст. пов'язані імена преподобних Антонія та Феодосія Печерських, Миколи Святоші, святителів єпископа Феоктиста та митрополита Костянтина, мучеників князів Iгоря Ольговича, Михайла Всеволодовича і боярина Феодора, княгині Єфросинії Суздальської.

Монголо-татарське нашестя принесло занепад Південній Русі. Незабаром, 1263 р. за князя Романа єпископську кафедру було перенесено із Чернігова до Брянська а частина південних територій відійшла до Київської митрополичої кафедри.

В результаті Литовсько-Московських воєн кінця ХV – початку XVI ст. Чернігово-Сіверську землю було приєднано до Московського князівства, а місцева паства залишилася під управлінням чернігово-брянських єпископів. Вже з 30-х рр. ХVІ ст. у титулуванні єпископів брянської кафедри зникає додаток «Чернігівські», а у 1555 р. єпископ Симеон згадується в джерелах з титулом єпископа Брянського та Смоленського. З 60 х рр. ХVІ ст. території Чернігово-Сіверщини остаточно увійшли до складу смоленської єпархії (виключення становили землі навколо Любеча і Остра).

Внаслідок Берестейської унії 1596 р. на ці землі було поширено греко-католицизм. У 1625 р. була організована Чернігівська і Смоленська греко-католицька (уніатська) архієпископія, яку очолив один з енергійних діячів греко-католицької церкви Лев Кревза, який в 1631 р.  домігся передачі уніатам чернігівського Спаського собору та інших церковних споруд.  У 1627 р. король Сігізмунд ІІІ передав домініканському католицькому ордену чернігівський Борисоглібський монастир.

На противагу активній діяльності Греко- та Римо-католицької церкви на новоприєднаних територіях Чернігово-Сіверщини Київський митрополит Іов Борецький висвятив на Чернігівську кафедру Ісайю Копинського. Він, як і його наступник Зосима Прокопович, хоча й не мали постійного осідку у Чернігові, тим не менше були дієвими керівниками єпархії, користувалися повагою та авторитетом серед духовенства та мешканців краю.

На чернігівську кафедру Київський митрополит Сильвестр Косов у 1657 р. висвятив впливового українського ієрарха, колишнього ректора Києво-Могилянської колегії, ігумена Кирилівського монастиря Лазаря Барановича. Тоді ж за Чернігівською єпископією закріплювалося 9 протопопій.

У зв’язку з тим, що сам  Чернігів лежав у руїнах,  єпископську резиденцію було облаштовано у Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирі. Саме у цій обителі близько 1667 р. Лазар Баранович заснував слов'яно-латинську школу, а у 1671 р. – друкарню. У 1672 р. кафедру було перенесено до відбудованого Чернігівського Борисоглібського монастиря. 1679 р. у Чернігів з Новгорода-Сіверського було переведено друкарню.

Лазар Баранович розгорнув бурхливу діяльність на Чернігівщині по відбудові напівзруйнованих і засновуванню нових церков і монастирів, а також зібрав цілу плеяду освічених церковних діячів, проповідників, письменників, богословів, архітекторів та художників. З Чернігівщиною другої половини XVII століття пов'язані імена Iоаникія Галятовського, святителя Димитрія Ростовського (Дмитра Туптала), Iвана Щирського, Михайла Лежайського, Iвана Величковського, святителя Феодосія Углицького та святителя Iоанна Максимовича.

Саме Лазар Баранович запросив у Чернігів майбутнього святителя Феодосія Углицького, настоятеля київського Видубицького монастиря, і доручив йому управління найдавнішим чернігівським Єлецьким монастирем. Серед канонізованих діячів XVII – XVIII ст. до сонму Чернігівських святих належать святителі Феодосій Углицький, Димитрій Ростовський, Iоанн Максимович, Iосаф Горленко.

Після підпорядкування у 1686 р. Київської митрополії Московському патріарху Православна Церква в Україні поступово втрачає свої національні особливості та привілеї. 1728 р. постановою Верховної таємної ради, виданої гетьману Д. Апостолу, заборонялося продавати, дарувати і надавати на поминання ґрунти та угіддя для українських монастирів та церков, що позбавляло їх засобів існування. Активні дії російського уряду в цьому відношенні викликали зрозуміле, але безрезультатне, незадоволення.

З 1780 р. Синод почав призначати архімандритів та ігуменів до українських монастирів.  1786 р. було проведено секуляризацію церковних земель в Україні, внаслідок чого у церкви влада відібрала в держскарбницю великі земельні й лісові угіддя. З двадцяти (16 чоловічих та 4 жіночих) монастирів Чернігівської єпархії 11 було закрито, інші 9 розділено за штатами. Внаслідок утворення нових намісництв 1785 р. Чернігівська єпархія була поділена на Чернігівську й Новгород-Сіверську.

У ХІХ ст. територія Чернігівської єпархії відповідала межам губернії, утвореної 1802 р. А 1857 р. в єпархії було утворено 52 благочинних округи, у яких розміщалося понад 1000 церков.

Особлива увага в церковній політиці приділялася духовній освіті й місіонерству. В єпархії діяли Чернігівська духовна семінарія (реформована з Чернігівського колегіуму 1786 р., Чернігівські (чоловіче та жіноче), Новгород-Сіверське, Ніжинське та Стародубське духовні училища.

Серед чернігівських архієреїв XIX ст. своїм  подвижництвом у галузі церковного єпархіального управління та науковою діяльністю виділяється архієпископ Філарет Гумілевський. Завдяки його зусиллям на Чернігівщині різко збільшилася кількість церковнопарафіяльних шкіл, було відкрито Стародубське духовне училище, Чернігівське єпархіальне жіноче училище, вийшла на новий освітній рівень Чернігівська духовна семінарія. 1861 р. зусиллями архієпископа Філарета в Чернігові був заснований журнал «Черниговские епархиальные известия», що в 1912 р. був реорганізований у часопис «Вера и Жизнь». В місті  1908 р. було утворено Єпархіальне давньосховище – перший і єдиний тоді церковний музей.

1911 р. єпархію очолив архієпископ Василій Богоявленський, який став останнім архієреєм перед революцією та першою її жертвою. 2000 р. на ювілейному соборі РПЦ він був прославлений до лику святих серед новомучеників.  У 1930-х рр. церковна розруха сягнула апогею. До початку Великої Вітчизняної війни було закрито всі храми Чернігова. Але в 1940-ві рр. ставлення влади до Церкви почало змінюватися.  Наставником духовного життя багатьох віруючих чернігівської пастви у воєнні й післявоєнні роки був схиархімандрит Лаврентій (Проскура). 1946 р. з Ленінграда до Чернігова повернуто мощі святителя Феодосія Углицького. У січні 1939 р.  була сформована Сумська область, а у 1945 р. згідно рішення Синоду Руської православної церкви утворена окрема Сумська єпархія. У 1960-1970-ті рр. тривали утиски віруючих, а єпархія у ці  часи налічувала всього 106 приходів. І лише в 80-ті роки минулого століття ситуація в релігійній сфері почала покращуватися.

Після отримання Україною незалежності політика влади до Церкви стала значно м'якшою. Чернігівська єпархія продовжує жити й розвиватися, збільшується кількість парафіян, триває будівництво нових храмів.

1992 р. була утворена Чернігівська єпархія УПЦ КП. 1996 р. заснована Сумська єпархія УПЦ КП.

Релігійну ситуацію в області в цілому можна охарактеризувати як контрольовану й прогнозовану. Зусилля влади, громадських організацій спрямовані на безконфліктний розвиток міжконфесійних взаємин. Водночас викликають тривогу непорозуміння, що іноді виникають, між УПЦ МП та УПЦ КП. Міжправославний конфлікт має не тільки міжцерковний, але й – більше – геополітичний характер, пов'язаний із головним питанням українського православ'я – набуттям автокефалії. Кожна з Церков дотримується протилежних позицій щодо досягнення цієї мети, необхідною умовою якої (на даному етапі) є об'єднання православних віруючих в єдину Помісну Церкву.

(текст подано з деякими скороченнями, оригінал вміщено тут)