Цієї дати нема у календарі Українського Православ’я, але це одна з найтрагічніших і найвеличніших сторінок історії Християнства.

У ХІІІ ст. найбільшою небезпекою для всього цивілізованого світу була монголо-татарська навала. Перш ніж орди кочовиків зруйнували нашу Русь, вони велетенськими хвилями змили одну за одною азійські країни. Шах держави Хорезм Джелаль ад Дін намагався створити мусульманську антимонгольську коаліцію (монголо-татари тоді були ще язичниками). Значною потугою в регіоні залишалася сусідня Грузія, але вона в той час була цілком християнською. Хорезмшах заслав сватів до грузинської цариці Русудан, проте вінценосна діва відмовила, бо ж довелося б прийняти іслам. Тоді Джелаль ад Дін рушив на Грузію і завоював її велику частину включно зі столицею Тфілісі (саме так тоді називалося місто). Причому браму в час битви під мурами відчинили місцеві мусульмани, адже у Тфілісі жили і негрузини, а в тогочасній Грузії була релігійна свобода.

Отже, країна лежала під ногами хорезмшаха. Та цього було замало. Шах бажав мерщій ісламізувати загарбану землю. Це окупанти вирішили вчинити так. Із головного собору Сіоні винесли ікони Спасителя і Богородиці та поклали на Метехський міст через річку Куру. Кожен християнин повинен був пройти мостом. Якщо ступав на ікони, то проходив на другий берег, у мечеті приймав іслам і залишався жити. Якщо ж відмовлявся чинити наругу святим образам – його тут-таки убивали і тіло скидали в ріку. А шах сидів на вершечку православної церкви (туди, на купол, замість хреста поставили його трон) і спостерігав.

Ба ні, він не насолодився перемогою! Хоча Грузія зазнала воєнної поразки, але із духовної битви вийшла переможцем. За жовтень-листопад 1227 року сто тисяч грузинів, а також вірмен, підійшли до ікон, востаннє перехрестились – і їхні мертві тіла полетіли в провалля й запрудили Куру. Лише одиниці зрадили віру, побусурменились.

Храм Сіоні й досі стоїть у Тбілісі. Є і Метехський міст, а площа перед ним називається майданом Ста тисяч мучеників. Грузинська Православна Церква вельми шанує цих угодників Божих. Личило б і нам приєднатися до їх прослави.

Віктор ГРЕБЕНЮК

Джерело: Волинські єпархіальні відомості